Vers la fin de la dernière guerre mondiale (1939-1945), la famille Crettaz a accueilli durant 6 mois deux petits réfugiés venus de France, mais ressortissants Ukrainiens.

Repartis en France puis probablement en Ukraine, nous n'avons jamais plus eu de leurs nouvelles ...

Après de longues recherches par internet, j'ai réussi à trouver leur nom de famille et une partie de leur adresse par un certain Panyko Michel, habitant Trescol en France, lui aussi réfugié en Suisse (Vaud) durant cette même période.

Ils se nomment Jean, né en 1936 et Michel Semtchèra (Sunéra) et ces derniers habiteraient un petit village Slitsè (Sil'tse) en Ukraine (?). Ils avaient un troisième frère qui s'appelait Georges. Georges logeait chez Germain Crettaz à Vissoie.

Y a-t-il plusieurs villages de ce nom en Ukraine, car Monsieur Panyco me parle de Transcarpathie, région de Vinogradovo et l'ambassade me donne le nom de Sil'tse, qui se trouverait dans la région Irshavs'kyi ?

Sur la photographie datant de l'été 1945, on reconnait au second rang:

Ma grand-maman Charlotte Crettaz-Crettaz, Marguerite Crettaz-Salamin, Philibert Crettaz, Marie-Noëlle Savioz-Crettaz, Emilie Crettaz, Georgette et Joseph Crettaz.

Devant, les enfants Madeleine Salamin-Crettaz, Gilberte Gasser-Crettaz, Andrée Epiney-Florey, Alberte Couturier-Crettaz, Raymond Crettaz, Michel et Jean Semtchèra (Sunéra) et jean-Daniel Crettaz.

Est-ce que le site notrehistoire.ch me permettra-t-il d'avoir des réponses ou même des nouvelles de ses trois frères, ceci malgré les troubles dans ce pays à nouveau meurtri ?

Michel Savioz

TÉMOIGNAGE de Paul-André Florey: Jean était mon copain à Vissoie, c'était en été 1945. Souvent je pensais à lui, et voulais toujours demander à Philibert (hélas décédé maintenant…) s'il savait ce qu'était devenu Jean, que nous appelions le petit Tchèque, alors que j'apprends maintenant que c'était en réalité un Ukrainien. Jean habitait chez Marguerite et Philibert Crettaz alors que Michel logeait chez Émilie (ton arrière-grand-mère). Nous étions souvent ensemble Jean et moi, il m'apprenait toutes sortes de trucs, il était adorable, très joyeux. Une fois le chauffeur de car, M.Sommer, nous a demandé si nous voulions aller en car avec lui sur la route de Sierre. Évidemment nous avons tout de suite accepté, mais moi je voulais aller seulement jusqu'à la sortie de Vissoie. Quant à Jean il disait continuellement : « plus loin, encore plus loin, jusqu'à Sierre M. Sommer ! ».

…en y réfléchissant un peu, je crois que l'un des frères, Georges, était chez Germain Crettaz à Vissoie. Renée (Abbé-Crettaz) ou Rachel (Volken-Crettaz) devraient s'en souvenir !

Je suis heureux d'avoir pu voir cette photo et aussi d'en savoir un peu plus sur mon grand ami Jean.

Paul-André Florey

ВАЖЛИВО ! Репост будь-ласка !

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПОШУК !

Наприкінці останньої світової війни (1939 – 1945) сім'я Кретта протягом півроку прийняла двох маленьких біженців, які прибули з Франції, але були вихідцями з України. Після того, як вони поїхали назад до Франції і потім, ймовірно, в Україну, сім'я більше про них ніколи не чула. Та після тривалих пошуків по інтернету, Мішелю Савіо вдалося знайти їхнє прізвище і частину їхньої адреси через певного Мішеля Паніко, який проживає в Тресколі у Франції, і також був біженцем у Швейцарії (Кантон Во) в той же період.

Їх звуть Іван (Жан), 1936 року народження і Михайло (Мішель) Симчера, і вони живуть в невеликому селі Сільце в Україні. У них був третій брат на ім'я Юрій (Георгій) (Джордж). Юрій жив у Жермен Кретта у Віссуа.

Чи є в Україні кілька сіл з такою назвою, бо пан Паніко говорить мені про Закарпаття, Виноградівщину, а посольство дає мені назву села Сільце, яке знаходиться в Іршавському районі?

Іван був однокласником Поля-Андре у Віссуа, це було влітку 1945 року. Поль-Андре пише:

"Я часто думав про нього, і завжди хотів запитати Філіберта (на жаль, померлого зараз), чи він знав, що сталося з Іваном, якого ми називали маленьким чехом, тоді як тепер я дізнаюся, що він насправді українець. Іван жив у Маргарит і Філіберта Кретта, а Михайло у Емілі (твоєї прабабусі). Ми часто були разом, Іван і я, він вчив мене всіляких речей, він був чарівний, дуже веселий. Одного разу водій автобуса, пан Соммер, запитав нас, чи хочемо ми їхати автобусом з ним до дороги на Сьєрр. Очевидно, ми відразу ж погодились, але я хотів їхати тільки до виходу Віссуа. Щодо Івана, то він постійно мовив: "Далі, ще далі, до Сьєрра пане Соммер!"

Дякуємо Мішелю Савіо за ретрансляцію цього повідомлення про пошук. Якщо ви знаєте когось в Україні, хто міг би допомогти Полю-Андре, будь ласка, зв'яжіться зі мною за номером +41 79 265 33 95 або за електронною адрессою david.glaser@fonsart.ch

Traduction: Tetyana Matter. Un énorme MERCI.